Откуда есть и пошла Земля Борщаговская?
Історія рідного краю збагачує нас знаннями про далеке минуле наших пращурів, як чудодійне джерело сповнює віковою мудрістю, культурою, любов’ю до своєї Землі, до її природи та надає велику життєву силу для майбутнього.
Краєзнавство, як народне знання про свої рідні місця сягає сивої давнини. У всіх народів світу і в різні епохи були люди, які чудово знали оточуючу їх місцевість, її природу, минуле і сучасне життя.
Свої знання усно чи в різних документах вони передавали наступним поколінням. Перші відомості краєзнавчого характеру ми знаходимо у літописах і державних документах XIV-XVIII ст., початку ХХ ст., в архівах, наприклад, у фондах Державного історичного архіву, в якому зберігаються документи з історії нашого краю з XIV-XX ст.
Темою цього дослідження є історична місцевість м. Києва – Борщагівка.
Наймення Борщагівка мали п’ять поселень, які належали київським монастирям (відповідно Михайлівська, Микільська, Братська, Софіївська та Петропавлівська – за течією річки Борщагівки, вздовж якої вони простяглися на 9 км.)
Борщагівка – річка, правий приплив Ірпеня (з’єднується з ним за 45 км. од гирла). Протікає теренами декількох районів, в тому числі і Святошинського. До забудови Південної Борщагівки (під якою зараз у колекторі) мала довжину близько 19 км., на її берегах виникли історичні поселення Жуляни, п’ять Борщагівок і Біличі. Інші назви річки Борщагівки – Желань, Нивка, П’явка. Монастирям поселення Борщагівка належали до 1786 р. Петропавлівська Борщагівка являла собою особливий прихід, інші ж чотири Борщагівки належали до приходу Братської Борщагівки.
Саме про Братську Борщагівку і піде далі наша розповідь. Братська Борщагівка – село на південь од Микільської Борщагівки, частково на місці теперішньої Південної Борщагівки.
Звернувшись до історичних нарисів А. Похилевича „Сказания о поселенных местностях Киевской губернии”, М. І. Петрова „Село Братская Борщаговка. Исторический и бытовой очерк” ми можемо уявити якою ж дійсно була ця історична місцевість, як вона утворилася, познайомитися з побутом та зайняттям її мешканців і дізнатися про подальшу долю, як села, так і тих хто проживав в цьому селі на протязі декількох століть.
В одному із передмість м. Києва, на заході, знаходилося с. Борщагівка, історія якого сягає за 370 років. Історія землі, на якій з’явилася Братська Борщагівка, насичена цікавими подіями. Сучасні жителі, проживаючі на землі колишньої Братської Борщагівки, і не здогадуються, що ходять по землі своїх прадідів. Тут народжувалися і помирали люди, проходило чиєсь щасливе дитинство, юність, роки зрілості і старості. Покоління змінювалися новими поколіннями, залишалася людська пам’ять, яка передавалася від батька до сина, від діда до онука. Пам’ять ця збереглася в назві місцевості, річки, існуючій діючій церкві, традиціях.
Ми є свідками зміни століття та тисячоліття, нам є про що розповісти нашим дітям, онукам, наша пам’ять зберігає багато в конкретному історичному відрізку часу. У новому мікрорайоні – Південна Борщагівка – живуть і донині ті, хто народився у с. Братська Борщагівка. Вони можуть із гордістю сказати: мої предки жили у цьому селі. Села вже не існує, але його назва увійшла в новий мікрорайон м. Києва, у якому вони проживають. Заміна одного слова „Братська” на „Південна” призвела до втрати історичної пам’яті про цю землю. На жаль, нам не відомо, з чиєї ініціативи було перейменовано цю землю і тим самим знищено її історичне коріння.
Братська Борщагівка, як і кожна історична місцевість, є частиною історії рідного краю і життям наших предків, заслуговує на історичну пам’ять і визнання. Як тут не згадати слова славнозвісного грецького історика Геродота, який при написанні своєї „Історії” переслідував мету: „Щоб минулі події з часом не пішли в забуття і великі достойні діяння елінів, так і варварів, не залишилися безвісними”. З цим застереженням не можна не погодитись.
Згідно археологічних пам’яток, виявлених видатним українським археологом В. В. Хвойкою, на території давньої України існували поселення Трипільської культури, яка виникла в добу неоліту (IV-III тис. до н.е.). Серед поселень трипільського типу на Кирилівській вулиці, над Подолом (в районі Татарки), на Сирці, на горах Замковій і Старокиївській, на вулиці Великій Підвальній, у Кріпосному провулку (біля Будинку офіцерів), на Солом’янці, у Голосієві, Корчуватому, Китаєві В. Хвойка називає і Борщагівку.
Крім археологічних пам’яток, підтвердження про існування місцевості під назвою „Борщагівка” ми знаходимо й у писемних історичних джерелах, а саме: у грамоті великого князя Литовського Олександра, яка датована 1497 р. Згідно цієї грамоти, землі Борщагівки передавалися Пустино-Микільському монастирю.
Як бачимо, в історичних джерелах мова йдеться про узагальнюючу назву місцевості „Борщагівка”. Але ми повинні враховувати і те, що кінець XV ст. – це період, коли велика кількість земель вже належала монастирям, у тому числі і Борщагівські землі. Тому ми можемо вважати, що під загальною назвою „Борщагівка” малися на увазі землі, які належали Софіївському, Михайлівському, Петро-Павлівському та Микільському монастирям.
Але як, коли і де виникла Братська Борщагівка – одна з п’яти Борщагівок, існуючих на Київській землі?
Зробимо невеличкий екскурс до м. Киева періоду княжої доби, коли тривало інтенсивне будівництво православних храмів. На той час вже діяли Софіївський собор, Києво-Печерський, Пустино-Микільський, Михайлівський Златоверхий монастирі, Кирилівська церква. Вони належали до великих історичних святинь нашого рідного краю i були свідками могутності християнського духу та жадоби Богошукання наших предків.
В усі часи існування Української Держави культові споруди були оплотом духовності українського народу i місцем, звідки починалися витоки нашої віри. І не тільки. Монастирі, наприклад, були i є місцем тиші i душевного спокою, усього того, чого так бракує кожному з нас у повсякденному житті.
Кожна з цих святинь i тих, що виникли значно пізніше на Київській землі, має свою неповторну історію. Виникнення поселення Братська Борщагівка якраз i пов'язане з однією із таких святинь – Братським чоловічим монастирем Богоявлення.
Назва Братського монастиря говорить про те, що він належав братству. У Новому словнику української мови слово „братство” тлумачиться так: „братство – це група, товариство людей, об'єднаних спільною діяльністю i метою, які дотримуються певних встановлених правил.” Так як у слові „братство” основним коренем є частина „брат”, отже, далі у словнику читаємо: „брат – кожний із синів по відношенню до інших дітей, близька своя людина, однодумець, друг, побратник, спільник.” 1
У Середньовічній Україні „братство” – це звичайна форма суспільної організації. З метою взаємодопомоги i солідарності у тій чи іншій справі в ХVІ-XV ст. організовувалися братства ремісників (цехи), купців (гільдії), благодійні, студентські, церковні. Останні мали на той час особливе значення.
У 1569 р. була укладена Люблінська унія між Великим Князівством Литовським i Польським королівством. Дві держави об'єдналися в одну – Річ Посполиту, під владу якої перейшла більша частина українських земель. Для українців настали часи жорстокого національного гноблення, яке пов'язане з полонізацією, а зокрема – з окатоличенням. Саме завдяки православним братствам, кількість яких на Україні за період XVI-XVII ст. досягла тридцяти, українському народу вдалося зберегти свою національність, духовність i культуру.
Церковні братства боролися з латинством, яке було основним знаряддям полонізації у руках поляків. Щоб протистояти єзуїтам, православні братства створювали свої школи, друкарні, мали своїх архітекторів, живописців, проповідників, вчених. Діяльність братства підтримувалась меценатами. Братства контролювали дії духовенства, займалися благодійністю, влаштовували з'їзди, обирали православних єпископів. Братства відігравали роль культурних i духовних центрів.
Таким було i Київське братство, яке виникло у 1615 р. Його поява була прискорена посиленням наступу уніатів на права киян, що стало особливо відчутним із приїздом до міста священика А. Грековича, намісника уніатського митрополита України М. Рогози. А. Грекович почав насаджувати унію із особливим фанатизмом i жорстокістю, що викликало рішучий опір жителів м. Києва, які намагалися об'єднати свої сили для боротьби з унією, котра після Берестейського собору 1569 р. розколола православну спільноту.
Київське братство об'єднало кращі сили міщан, духовенства й козацтва. Активну участь в його організації i діяльності брали відомі українські вчені i духовні особи, зокрема, Захарій Копистянський, Тарасій Земка, Ісайя Трохимович, Сильвестр Косов, Петро Могила та інші. До братства вступали не лише кияни. Так, одним з його членів став Єзекіїль Курцевич-Булига, архімандрит козацького Терехтимирівського монастиря, високоосвічена людина, колишній студент Падуанського університету.
„...Бачу, – писав він в „Уписі” (реєстрі), – справу дуже добру – створення братства у граді Києві i завжди готовий з ним постраждати, добро i зло i кров мою за благочестиву справу віддати i для того руку мою підписую власною рукою”. 2
Значну матеріальну підтримку братству надала киянка Галшка (Єлизавета) Василівна Гулевичівна, освічена, інтелігентна жінка, яка добре розуміла необхідність розвитку вітчизняної освіти. 15 жовтня 1615 р. урочисто, при численних свідках, Гулевичівна вписала в київські „гродські книги” свій фундуш (дарчу), за яким її спадкова земля у м. Києві, на Подолі, переходила у власність братства за умови, щоб на цій землі були збудовані монастир, будинок для іноземних паломників, а головне, „школа дітям, як шляхетським, так i міщанським.”
У 1620 р. у житті братства відбулася знаменна подія: до його складу записався прославлений український полководець, гетьман запорозьких козаків Петро Конашевич-Сагайдачний з усім військом. Це надало братству значної політичної ваги.
У цьому ж році, скориставшись перебуванням у м. Києві Єрусалимського патріарха Феофана, братство виклопотало собі ставропігійне право – право незалежності від місцевої церковної ієрархії, i грамоту, яка затверджувала це право на вічні часи.
Історичною заслугою Київського братства була організація ним у 1615 р. Київської братської школи, родоначальниці славетної Київської академії, якій судилося відіграти значну роль в історії вітчизняної освіти, науки і культури.3 Київська школа, єдина з усіх братських шкіл, досягла ступеня вищої школи. У ній навчалися, що було дуже важливим на той час, вихідці із різних станів населення. Всестановість i демократизм були характерною особливістю як для Київської, так i для інших братських шкіл. Цим вони вигідно відрізнялися від шляхетських шкіл i середньовічних університетів Європи. Статути братських шкіл зобов'язували вчителів навчати i любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так i сиріт убогих, адже багаті над убогими у школі нічим, крім навчання, не можуть бути вищі.
За рівнем навчання Київська братська школа довгий час була провідним навчальним закладом України, Росії, Білорусії i південних слов'янських народів. Восени 1631 р. у м. Києві виникла ще одна школа – Лаврська. Її засновником був архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила. Лаврська школа проіснувала недовго. Напевне, існування двох шкіл у м. Києві було недоцільним при обмежених навчальних засобах i нестачі високоосвічених викладачів. Тому виникла необхідність об’єднання шкіл під контролем братства. Коли братство розпочало переговори з Петром Могилою про об’єднання двох київських шкіл , його підтримали такі визначні постаті в українській історії як київський митрополит Іов Борецький, гетьман Запорозького війська Іван Петрижицький-Кулага, який просив Петра Могилу об’єднати школи, обіцяючи зі свого боку захищати i охороняти їх до самої смерті.
Об’єднана школа розпочала свою роботу у 1632 р. на території Братської школи. Вона стала називатися колегії або, як її часто ще називали, Києво-Братською колегією. П. Могила, за згоди братства, став „старшим братом” i опікуном колегії i Братського училищного монастиря. Ось тоді козацький гетьман І. Петрижицький-Кулага їз шляхтою Київського повіту подарував Петру , який на той час вже став київським митрополитом, для Києво-Могилянської колегії сільце Борщагівку на р. Борщагівка. Таким чином у 1632 р. сільце з назвою „Братська Борщагівка” вперше було згадане в історичному джерелі.
Поселення Братська Борщагівка виникло на р. Борщагівка, яка починалася вище с. Желян i несла свої води до р. Ірпінь. Свою назву річка отримала від рослини під назвою „бортівка”, тобто „кисла”, яка у великій кількості зростала на її берегах. Отже, рослина дала назву річці, а річка – селу.
