Откуда есть и пошла Земля Борщаговская? Сторінка 2 - Сайт села Софіївська Борщагівка

Сайт села Софіївська Борщагівка
Пошук по сайту:

Откуда есть и пошла Земля Борщаговская?

У Братській Борщагівці знаходилися хутір, пасіка, літній палац із садом. Поява саду пов'язана з іменем ректора академії, а пізніше архієпископа Херсонського Інокентієм. У літню пору до Борщагівського хутору відпускалися студенти духовної академії для відпочинку на свіжому повітрі. Для купання був викопаний ставок, а нижче хутора – невелике озеро і луг, які належали Києво-Печерській Лаврі.

У селі, як і належить, був зведений храм. Пам'ятка культового характеру – церква Життєдайне Джерело Пресвятої Богородиці, була побудована монахами Братського монастиря в 1740 р. з дерева, матеріалу, який широко використовувався при будівництві храмів i церков. На превеликий жаль, дерев'яна церква була споруджена з нетривкого матеріалу i проіснувала лише до 1846 р. У наступному 1847 р. розпочалася реконструкція церкви. Під церкву i дзвіницю, побудовану у 1811 р., був прилаштований кам'яний підмурок. А в 1857 р. храм „весьма благолепно” розписав священик цієї церкви Федір Сікорський. У такому вигляді церква проіснувала до 1866 р.

Вчений, історик-краєзнавець Л. Похилевич у своїй праці писав, що у 1862 р. „в Братской Борщаговке начата постройкою каменная церковь по плану, утвержденному митрополитом Арсением.”4 Тієї самої думки дотримувався й інший дослідник М. І. Петров.5 Однак, враховуючи, що праця цього вченого побачила світ у 1902 р., вірогідніше припуститися думки, що відомості про початок будівництва церкви у с. Братська Борщагівка автор запозичив у Л. Похилевича.

Але чи насправді будівництво нової кам'яної церкви розпочалося в 1862 р., як вважали Л. Похилевич i М. Петров?

Згідно з архівними джерелами, у 1861 р. митрополит Київський i Галицький Арсеній відвідав церкву Життєдайне Джерело Пресвятої Богородиці у с. Братська Борщагівка. Церква була відома чудотворним образом Богоматері, який користувався особливим почитанням прочан м. Києва та його околиць.6

З часом, у 1863 р., митрополитом Арсенієм було надіслано до Міністерства державних маєтностей подання про будівництво у с. Братська Борщагівка кам’яної церкви замість дерев’яної. З таким самим проханням неодноразово впродовж 1863-1864 рр. зверталися до Київської палати державних маєтностей інспектор церковних будівель та місцевий священик Лев Олександрович. З цією державною установою велося листування про будівництво церкви впродовж 1865-1867 рр. До того ж, щоб розробити i затвердити проект будівництва церкви, скласти кошторис, зібрати кошти від прочан, отримати кошти з державної скарбниці потрібен був час.

Як свідчать архівні документи, жителями Борщагівок: Софіївської, Микільської, Братської i Петропавлівської були зібрані кошти, як пожертвування на будівництво цієї церкви, в сумі 2040 руб., а всього на будівництво потрібно було 12 258 руб. 33 коп. Таким чином, з державної скарбниці необхідно було додатково отримати 10 258 руб 33 коп.

Для будівництва нової церкви було розроблено два проекти. Перший проект був розроблений єпархіальним архітектором Спарро i затверджений митрополитом Арсенієм. За проектом, приміщення церкви повинне. було вмістити 500 прочан. Невідомо з якої причини цей проект було замінено на інший. Новий проект розробляв інженер-архітектор Г. Гетвенд. У травні 1866 р. розпочалося зведення нової церкви на пагорбі навпроти міністерської народної школи, відкритої 1842 року. Будував її відомий у Київській губернії „каменных дел мастер” Іван Горюнов, селянин, за 2 200 російських рублів сріблом.

У 1867 р. будівництво церкви, однак, припинилося за браком коштів.

Треба зазначити, що для будівництва сільських i міських православних храмів були розроблені „высочайшие правила”, затверджені 7 грудня 1867 р. Згідно архівних матеріалів, у 1868-1890 рр. тривав період інтенсивної перебудови у Київської губернії римо-католицьких костелів на православні (кам'яні i дерев'яні), за державний рахунок та кошти прочан. 7

Так, у Київській губернії було побудовано церков:

Що стосується будівництва церкви у с. Братська Борщагівка, яке розпочалося у 1866 р., то воно продовжувалося 1868 р. і тривало до 1890 р.8

У фондах ЦДІА України у м. Києві зберігаються план м. Києва, Київської губернії за 1890 р. i карти, зокрема, план Братської Борщагівки з нанесеними на них православними церквами, із позначенням: закінчене чи не закінчене будівництво. Позначки були зроблені архітектором Київського губернського церковно-будівельного присутствія Рикачовим у 1890 р. Щодо Борщагівської церкви, то на карті ми знаходимо позначку – розширення кам'яної церкви. Ці відомості дають нам підставу для визначення дати закінчення будівництва церкви – 1890 р., а не 1872 р., як вважали Л. Похилевич та М. І. Петров.

Із церковних предметів найбільшою окрасою новозбудованого храму був чудотворний образ Божої Матері, званою ще Борщагівською. Ця ікона дуже давня, грецького живопису, у срібно-позолоченому окладі. Як розповідається у місцевому переказі (перекази i легенди допомагають нам зберегти від забуття те, чого немає у писемних історичних джерелах) образ Пречистої Діви придбав сліпий інок, котрий жив на монастирському хуторі. Після прочитання молитви перед іконою, він отримав прозріння.

Ікона Життєдайне Джерело Пресвятої Богородиці
Ікона Життєдайне Джерело Пресвятої Богородиці

На поклоніння цьому образу, особливо у літню пору, приїздило багато богомольців з м. Києва i околиць, а щонеділі перед нею читався акафіст до Божої Матері. Повернуті до віри апостолами, нові християни прагнули бачити Пречисту Богоматір, бо у ній, у її святому образі, вони знаходили поєднання людських рис з ангельськими.

Для багатьох життя людини було страшним полем, де відбувалася постійна жорстока боротьба між ними, де гинули кращі мрії i надії, де без кінця страждали люди, а образ Божої Матері для них завжди був втіхою i надією.

Не в силах Вона змінити землю i створити рай на ній, але завжди Божа Матір приходить на допомогу змученій, зневіреній душі. Турбота богоматері „о роде людском” вибрала ікони як засіб постійного та близького спілкування з людьми. В іменах, прославляючих ікони Богоматері, вдячне людство відобразило свої почуття до «Теплой заступнице мира холодного». Ось деякі з них: „Благодатное небо”, „Благоуханный цвет”, „Воспитание”, „Всех скорбящих радость”, „Милующая”, „Живоносный источник”, „Избавительница”, „Милостивая”, „Нечаянная радость”, „Услышательница”, „Неувядаемый цвет”, „Призри на смиреннее”, „Скоропослушница”, „Сладкое лобзание”, „Спасительница утопающих”, „Споручница грешных”, „Умиление”, „Утоли мои печали”, „Целительница”, „Утешения в скорбях и печалях”, „Нерушимая стена”.

В іконах Божої Матері живописці відобразили Пречисту Діву Марію у різні хвилини її духовного та тілесного життя. Ось вона з невимовною скорботою дивиться на хрест свого сина (Ахтырская), ось притискає ніжно руками до щоки голівку немовляти (Касперовская); ось тримає правою рукою немовля, лівою в скорботі притискає його до голови – жест тяжко страждаючих людей (Утоли моя печали), ось міцно-міцно обняла i тримає руками простягнуті до неї руки немовляти, начебто боїться, що його заберуть у неї, так готова вона прийняти на руки i тримати у материнських обіймах кожну людину, якій загрожують хвилі життя (Взыскание погибших); ось показує вона сидячому на її колінах, одягненому у сорочку Христу невеликий хрест, за який він тримається ручкою, а біля неї, на столі, стоїть таємнича чаша, яку він повинен випити.

Шанобливе ставлення до Богоматері є однією з найкращих традицій християнства i не згасне до того часу, доки не буде витравлена з душі людської жадоба материнської любові, ласки i турботи.

Познайомившись з історією виникнення церкви Життєдайне Джерело Пресвятої Богородиці i чудотворною іконою доречно згадати i про сільського священика, про його значний вплив на моральний стан селян, про його участь у поліпшенні життя та просвіті селян.

Ніхто не був таким близьким до селян, аніж священик. Він знав усіх прочан, бо його сан змушував відвідувати кожну родину, без нього не можна було ні народитись, ні взяти шлюб, ні померти. Він очолював найурочистіші події життя i був поруч з людиною від її народження до смерті.

Священик завжди був готовий піти туди, де була потрібна його допомога; двері його будинку були відчинені в будь-який час, палиця повинна бути під рукою, а лампа, щоб її запалити. Для священика не існувало не відстані, ні пори року, ні дощу, ні снігу. Він не вагаючись йшов туди, де був потрібен.

Цим самим він заслуговував на ім'я отця, як називали його парафіяни. Священик, як добрий пастир, утішав свою паству, співчував її нещастям, вчив її долати людські страждання за допомогою вчення христового, яке він проповідував.

Крім духовних обов'язків сільський Священик мав i інше призначення – слідкувати за моральністю мешканців, оскільки серед них він був єдиний, хто мав освіту. Лише він міг дати їм настанови, розмовляти зрозумілою їм мовою, щоб донести до розуміння простих людей свої напутні слова. Саме від священика залежало примирення ворогів, налагодження миру у родині. Своїми порадами він зменшував непорозуміння i ненависть серед прочан. Серед сільських священиків можна назвати ім'я Федора Сікорського, який так "благолєпно" i власноручно розписав храм Життєдайного Джерела Пресвятої Богородиці у 1857 році.9 А ось інший Священик Борщагівської парафії – Стенжицький – не відповідав своєму призначенню доброго пастиря. Як свідчать архівні документи, селяни Братської i Софіївської Борщагівок разом із церковним старостою подали на нього скаргу за непристойну поведінку в Канцелярію Київського генерал-губернатора.

⇧ На початок сторінки ⇧